Ой зелена полонина, зелена, зелена.
Не був би я в полонині - якби не Олена.

Скажи мені, Оленочко, я тебе благаю,
Чи ти мене вірно любиш, як собі гадаю.

Ой казала Оленочка старостів прислати,
Тільки треба до весілля трой-зілля дістати.

А я леґінь молоденький всі доріжки знаю,
Я до нашого весілля трой-зілля дістану.

ВЕРХОВИНО, СВІТКУ ТИ НАШ

Верховино, світку ти наш, гей, як у тебе тут мило!
Як ігри вод, плине тут час свобідно, шумно, весело.

Ой немає краю, краю над ту Верховину!
Якби мені погуляти хоч одну годину!

З верха на верх, а з бору в бір з легкою в серці думкою
В чересі кріс, в руках топір, буяє леґінь тобою!

А я теє дівча люблю, що біле, як гуся.
Воно мене поцілує, тільки притулюся.

А я того хлопця люблю, що чорний, як чортик.
Бо він мене поцілує в самісінький ротик.

ВІВЦІ МОЇ, ВІВЦІ

Вівці мої, вівці, вівці та отари, хто ж вас буде пасти, як мене не стане, гей!
Гей, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, як мене не стане, гей!

Гей, пасіться вівці, де високі гори, я ж піду до Ксені, де чорнії брови, гей!
Гей, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, де чорнії брови, гей!

Сама Ксеня вийшла, файна моя чічка, посидів я з нею до темної нічки, гей!
Гей, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, ду, до темної нічки, гей!

ЦВІТЕ ТЕРЕН, ТЕРЕН ЦВІТЕ

Цвіте терен, терен цвіте
Листя опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я молоденька,
Вже горя зазнала,
Вечероньки недоїли,
Нічки не доспала.

Візьму я крісельце,
Сяду край віконця.
Ой ще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Терен цвіте, цвіте терен
Не хочеться спати.
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Очі мої, очі
Що ви наробили?
Кого люди обминали,
А ви полюбили.

ЧЕРЕЗ РІЧЕЧКУ, ЧЕРЕЗ БОЛОТО

Через річечку, через болото
Подай ручечку, моє золото.
Подай ручечку, подай другую,
Подай личенько, най поцілую.

Ой ти, дівчино зарученая,
Чого ти ходиш засмученая?
Ой як я маю весела бути?
Кого я люблю, важко забути!

Ой ти, дівчино, очима блудиш,
сама не знаєш, кого ти любиш!
Ой знати знаю, кого кохаю,
Тільки не знаю, з ким жити маю.

ПІСНЯ ПРО ДОВБУША

Ой попід гай зелененький (2)
Ходить Довбуш молоденький (2)

На ніженьку налягає (2)
На топір ся підприрає (2)

На топір ся підпирає (2)
Та й на хлопців він гукає (2)

«Ой ви, хлопці, ви, молодці, (2)
Та підемо разом в гості. (2)

А підемо ми до Дзвінки, (2)
До Штефанової жінки». (2)

«Ой Довбуше, ти пане наш, (2)
То пригода буде на нас, (2)

Бо куди лиш ми бували, (2)
Ніде зради не видали. (2)

А тепер зрада над нами, (2)
Молодими легінями». (2)

Гукнув Довбуш споза хати: (2)
«Ци гадаєш ня пускати?» (2)

«Не гадаю тя пускати, (2)
А кажу ся добивати». (2)

«Пусти, жінко, зараз в хату, (2)
Доки двері не завалю». (2)

«В мене двері тисовії, (2)
В мене замки стальовії». (2)

«Не поможуть замки твої, (2)
Як підложу плечі свої». (2)

«Ти ся мене не добудеш, (2)
Лиш життя ся хіба збудеш». (2)

Скоро Довбуш двері вхилив — (2)
Дзвінка Штефан в серце стрілив. (2)

Не так в серце — в праве плече. (2)
Довбушеві кровця тече. (2)

«Ой Довбуше, ти, пане наш, (2)
Велика пригода на нас. (2)

Ой Довбуше, Довбушику, (2)
Чому'сь не вбив тоту змію?» (2)

«За що єї мав убити, (2)
Коли я ї хтів любити? (2)

Ти, Іване Садагурський, (2)
Бери мене по-легінськи. (2)

Ой ви, хлопці молодії, (2)
Візьміть мене на топори. (2)

Візьміть мене на топори, (2)
Занесіть ня в Чорногору. (2)

Най ся ляхи не збиткують, (2)
Моє тіло не чвертують. (2 )

А самі ви розходіться, (2)
Сріблом, златом поділіться. (2)

А панів бийте, рубайте, (2)
А бідноті помагайте». (2)

Тече вода каламутна,
Мила моя, чого'сь смутна?
Я не смутна, лем сердита:
Через тебе'м сночі бита.

Била мене мамка сночі
За йванкові чорні очі,
Ще й казала, буде бити,
Щоби Йванка не любити.

Мамко моя, зроб ми дащо,
За Іванком дуже тяжко.
Мені мати ворожила,
Взяла тичку та й набила.

Мамко моя солоденька,
І ти була молоденька,
Ти ходила так за няньком,
Як я тепер за Іванком.

Тобі було легко, мати,
Між своїми вибирати.
Ти вийшла за мого нянька,
Я люблю чужого Йванка.

А я Йванка так любую,
Де зійдуся, там цілую
Ой Іване, серце моє,
Нема таких, як ми двоє.

Тече вода коло млина,
Мамко моя я не винна,
Бо ми такі паровані,
Як горнята мальовані.

ОЙ НА ГОРІ ЖИТА МНОГО

Ой на горі жита много, йой, йой, йой, йой, йой,
Половина зеленого, гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой!

Ішли його дівки жати, йой, йой, йой, йой, йой,
Тай забіли серпи взяти, гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой!

Серпи взяли, хліб забули, йой, йой, йой, йой, йой,
Такі тоті женці були, гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой!

Коби його хлопці жали, йой, йой, йой, йой, йой,
Вони б йому ради дали, гоя-гой, гоя-гой, гоя-гой!

ОЙ МАРІЧКО, ЧІЧЕРІ, ЧІЧЕРІ, ЧІЧЕРІ

Ой Марічко, чічері, чічері, чічері,
Розчеши ми кучері, кучері, кучері! (2)

Я би тобі чесала, чесала, чесала,
Коби мати не знала, не знала, не знала! (2)

Мати буде дивити, дивити, дивити,
Я ся буду ганьбити, ганьбити, ганьбити! (2)

Ой Марійко, що то-то, що то, що то, що то-то,
В тебе личко побито, побито, побито! (2)

А я була у млині, у млині, у млині,
Цілувала'м легінів, легінів, легінів! (2)

ЛЕТІВ ПТАШОК ПОНАД ВОДУ

Летів пташок понад воду,
Скаламутив піском воду,
Заки дівча воду брало,
Із Романом розмовляло.

«Ой Романе, Романочку,
Пусти мене додомочку,
Бо я матір лиху маю —
Буде бити, добре знаю».

«Ой пущу тя додомочку,
Відгадай ми гаданочку.
Відгадаєш — моя будеш,
Не вгадаєш — чужа будеш.

А що росте без коріння?
А що сходить без насіння?
А що грає — голос має?
А що плаче — сліз не має?

Камінь росте без каміння,
Сонце сходить без насіння,
Скрипка грає, голос має.
Серце плаче — сліз не має”.

ЗА ГОРОЮ ВИСОКОЮ

За горою високою голуби літають.
Літа мої молоденькі як скоро минають.
Я розкоші не зазнала та й не буду знати,
Літа мої молоденькі буду пам’ятати.

Стоїть верба над водою, що я ї садила,
Не є того та й не буде, кого я любила.
Бо кого я вірно люблю, той ми за плечима,
А кого я ненавиджу, той перед очима.

Ей, неборята подьте д нам

Будеме разом у вариші Роувно

Туйки іще штось уповіме вам!