Каталог статей

СТАТИСТИКА

Пол Магочі наводить офіційні дані перепису країн, де мешкають русини. Уже в другому рядку таблиці він вдається до маніпуляцій. Хоча на Словаччині русинами записалося 24 тисячі, він самовільно ставить цифру 55 тисяч.

Отож згідно з наведеною Магочі статистикою, сьогодні русинами себе вважають: в Україні - 10 тисяч осіб, у Словаччині - 24 тисячі, у Польщі - 5 900, у Сербії - 16 тисяч, у Румунії - 200 осіб, у Чеській республіці - 1100 осіб, в Угорщині - 1100 осіб, у Хорватії - 2300, у США -12500. Якщо вірити чесності дослідника (бо випадок зі Словаччиною показує, що сумніватися варто у всьому написаному), то у цілому світі людей, які себе вважають русинами, - 72 тисячі. Це офіційні дані.

І якщо у випадку з Україною можна припускати, що хтось чогось боявся, то у випадку з Угорщиною, Польщею, Сербією чи США ніхто нікого не силував. Варті уваги мізерні цифри кількості русинів, які дають Угорщина та Чехія (усього по тисячі осіб), Румунія (200 осіб) та Польща (5900). 72 тисячі осіб, розкиданих по восьми країнах, - вельми слабкий грунт для творення окремого народу у XXI столітті.

У цій же табличці поруч з офіційною цифрою, автор виводить іншу, яку означує як «припущення». Отож за «припущеннями» в Україні мешкає 740 тисяч русинів. З них 650 тисяч - на Закарпатті і 90 тисяч - переселені лемки. Остання цифра взагалі абсурдна. За переписом 2001 року, лемками в Україні записалося близько 600 осіб, всі решта переселенців давно вважають себе просто українцями. Як, зрештою, вважали себе і раніше, коли переселялися в Україну. Але для чого Магочі офіційні цифри чи самоідентифікація людей, якщо йому потрібна кількість? Припущення по Словаччині теж нічогенькі - 130 тисяч (замість реальних 24 тисяч). У Польщі - 60 тисяч, у 10 разів більші за офіційні дані. Навіть у Сербії, де русинів уже визнали 100 років тому, Магочі виводить цифру на 70% більшу за офіційну. Хто там заважає комусь записуватися руснаком? Українська безпека?

У «припущення» Магочі потрапили і двадцять тисяч румунських гуцулів, хоча русинами з них себе проголосили... аж 1%. Найбільший апетит після України маніпулятор має на США. От де, виявляється, демократію придушують!

Тут замість офіційних 12 з половиною тисяч осіб Магочі припускає аж 620 тисяч! У 50 разів більше! І як це ми не помітили таку громаду американських родичів?! Ось як науково мотивує свої «припущення» американське світило: «До цього ще треба додати 620 тисяч осіб у США, які мають принаймні одного (!) предка (!) із села (!), населеного карпаторусинами на початку (!) XX століття». Допетрали, як робиться цифра? Треба мати хоча б одного предка із села сторічної давності - і ви вже наш.

Навіть якщо ваші предки - стопроцентні євреї, роми, мадяри чи німці! Жили сто років тому в селах, які Магочі позначив як свої? Все, бути вам у статистиці нового народу.

Табличку маніпулятор закінчує хитро, вивівши у графі «Усього» тільки одну цифру - «припущення». Якось скромно забувши підсумувати офіційні дані. Таким чином, кинувши оком на статистику і зупинившись на останній цифрі, читач здивовано почухає потилицю: «Ого! Аж мільйон 640 тисяч тих русинів!». Відчуваєте «скромну» різницю з реальною цифрою у 72 тисячі? (У 21 раз менше!)

ГЕОГРАФІЯ

Із шести мап, представлених у книжці, чотири зображають одне і те ж - територію під назвою «Карпатська Русь», що розпростерлась на чотири держави. Особливо цікава мапа «Карпатська Русь, 2005 рік». Зеленим кольором Магочі зафарбував майже все Закарпаття, частину Словаччини, Польщі та Румунії. І позначив це як «території, переважно заселені русинами, 1920 рік».

Ось тут знову стикаємося з кричущим фактом маніпуляції. Так це карта за 1920-й чи за 2005 рік? Чому професор весь час підсовує одну і ту ж мапу? Це все одно, що на карті Київської Русі писати: «Україна, 2005 рік», відкраявши значну частину Росії та Білорусі.

А маніпуляція пояснюється просто: якщо брати дані за 2005 рік, то карти просто... не буде. Бо сьогодні нема «територій, переважно заселених русинами». У жодному закарпатському, польському, румунському, ба навіть словацькому населеному пункті русини не складають більшості! У жодному! Ясна річ, якщо 40 тисяч розпорошити по території чотирьох держав, то вони загубляться, як голка в сіні.

Ось для чого Магочі всюди ліпить карту 1920 року, яка давним-давно не відповідає реальному стану речей! Узяти хоча б Лемківщину, яка ще у 1946 році вся поголовно була виселена на Північ та Захід Польщі, однак на карті «Карпатська Русь, 2005 рік» усе ще існує у вигляді застиглої примари під іронічною назвою «територія, переважно заселена русинами».

ЕТНОГРАФІЯ

З етнографією у професора ще гірше, ніж із географією. Він виділяє аж шість етнографічних груп карпаторусинів. Отож новий народ поділяється на руснаків, лемків, долинян, верховинців, гуцулів і «проміжних». Як на 72 тисячі народу щось забагато типів виходить.

Про рівень етнографії Магочі свідчить те, що закарпатських гуцулів він зараховує до одного народу, а Івано-Франківських та буковинських - уже до другого. Хоча для будь-якого фахівця це - нонсенс. Те саме з бойками чи лемками, які живуть по різні боки Карпат. Просто існування українців на теренах міфічної «Карпатської Русі» не входить у наполеонівські плани Магочі. Як це на Рахівщині будуть гуцули-українці? Вони ж ширитимуть українську заразу на всіх інших!

Тож усі, хто живе за Карпатами, попри етнографічну спорідненість із прикарпатцями, мають бути окремим народом. Магочі нарахував аж понад тисячу русинських сіл у чотирьох державах. Щоправда, більшість їхніх мешканців про це навіть не здогадуються, бо давно вже не ідентифікують себе русинами. Але ж ми знаємо, як маніпулятор формує статистику - «за неофіційними підрахунками деяких авторів». Те саме з мовою. Магочі визнає, що ця невелика жменька народу має різні діалекти, які суттєво відрізняються. Тому з його книжки дізнаємося, що карпаторусини творять відразу чотири літературні мови. Чомусь такі багатомільйонні народи як російський, український чи польський мають одну літературну мову, а такому маленькому - треба аж чотири! Ну що ж, доведеться перекладати «Народ нізвідки» з однієї русинської мови на другу, третю і четверту. Аби всім «карпаторусинам» було ясно, що хоче повісти Магочі.

ІСТОРІЯ

Магочі не є мовознавцем, етнографом чи географом. Там ще можна списати його маніпуляції - на недовченість. Зате він є істориком. І тут йому прощення не може бути ніякого. Тож гляньмо, що пише він у своїй «Ілюстрованій історії карпаторусинів».

«Перша важлива подія в історії Карпатської Русі відбулася в другій половині IX століття і була пов 'язана з релігією. І нині серед карпаторусинів побутує точка зору, що перед своєю місією до Великої Моравії брати Костянтин (Кирило) і Мефодій принесли християнство на Карпатську Русь. Існує також версія, що візантійські брати заснували єпископство в укріпленому центрі Мукачеві, або це зробили у 863 році їхні учні. Незалежно від того, хто насправді здійснив хрещення Карпатської Русі, цілком вірогідно, що певна форма християнства існувала в Карпатах задовго до кінця IX століття. З цієї причини історики припускають, що карпаторусини стали християнами на століття раніше, ніж інші слов'яни (сучасні українці, білоруси та росіяни)».

Ось так пише «професійний історик», не оперуючи жодним фактом, але маючи конкретну політичну мету - «існує версія», «побутує думка», «одна баба сказала». Більше того, Магочі сам у коментарях наприкінці книжки твердить: «Класичні дослідження з цієї теми доводять, що візантійські ченці ніколи не були в Карпатській Русі». А отже, все, що написане вище, - казки діда Панаса.

Так для чого свідомо вводити в оману читачів, даючи замість історії - байки? Ясна річ, що цей нехитрий прийом розрахований на простий народ, який примітки ніколи не читає.

Вся історія Магочі - суцільний міф. Наприклад: «Тут вони (угорці) перемогли легендарного князя Лаборця, якого згодом патріотичні письменники перетворили на одного з перших героїв русинської історії».

Тихо і непомітно у свідомість читача закладається «перший герой русинської історії», існування якого... наукою не доведено.

Як історик Магочі про це чудово знає. І мав би про це чесно читачеві сказати. Але для творця нового народу «герої» конче потрібні. Тому він продовжує годувати байками, а не історичними фактами.

Але послухаймо Магочі далі: «Міграція русинів з півночі та сходу, особливо з Галичини, тривала до XVI століття. Таким чином, можна стверджувати, що походження карпаторусинів є складним. Вони не були, як це нерідко стверджують, пов 'язані виключно з Київською Руссю, від якої походить етнонім «русин».

Скоріше предками сучасних карпаторусинів є:

1) ранні слов'янські народи, які прийшли в басейн Дунаю з гунами та аварами, (наукою не встановлені. - Авт.);

2) білі хорвати (тут Магочі скромно забув сказати, що в основному вони жили на теренах Галичини);

3) русини з Галичини та Поділля (себто теперішні українці);

4) русинізовані волохи з південного сходу» (а це щось зовсім нове в етнографії).

А далі йде взагалі шедевр: «Крім того, оскільки карпаторусини були навернені до християнства за століття до Київської Русі...

(Тпру!.. Перед цим сам твердив, що це «версія», а тепер уже пише як про доконаний факт, попри те, що в примітках визнає, що такого ніколи не було! Оце так плюралізм в одній голові!).

Завершити аналіз цієї видатної «праці» канадця хочу його ж словами з передмови: «Він (Енді Варгол) говорив те, що глядачеві хотілося б почути, незалежно від того, відповідало це істині чи ні». Тільки-от Пол Магочі переплутав науку з шоу-бізнесом. Чи, може, й справді для нього його вчення - тільки шоу і бізнес?

Шкода лише тих, на чиїх вухах варять «карпаторусинську» локшину від Магочі. Зокрема, й депутатів обласної ради, які в історії виявилися настільки ж освіченими, як і у всьому іншому. Єдине, з чим можна погодитись, це з назвою книжки. Магочі справді творить народ нізвідки. А народ нізвідки рано чи пізно прямує в нікуди.