Дерев’яні
церкви Закарпаття 15-19 століть в аварійному стані. І це ті, що
залишилися, адже за останні 100 років із 800 церков у регіоні
залишилося 114. Мистецтвознавці кажуть: якщо громадська та державна
байдужість до дерев`яних раритетів триватиме, уже через кілька років
рятувати не буде що. Церкви зникнуть.
Усі 114
старовинних храмів Закарпаття – в аварійному стані.. На церквах гниє
дах, псуються зруби, унікальні розписи на стінах і вівтарі. Щороку
область втрачає один дерев`яний храм. Церква Святого Духа 17-го
століття у селі Колочава потребує негайного ремонту. За радянських
часів тут був колгоспний склад. Коли востаннє реставрували храм, селяни
не пам`ятають. Лише півстоліття тому перекрили дах.
Юрій РОМАНЮК, церковний староста села Колочава: "Фундамент, все
завалюється, забори треба кругом зробити, шинглі повністю погнили.
Бачите, все розпадається".
Більшість пам’яток розташовані у віддалених селах. Часто селяни
самотужки покривають дах і стіни бляхою. Проте цим самим ще більше
руйнують споруди, стверджують мистецтвознавці. Адже секрети давніх
умільців давно втрачені. На Закарпатті є лише шестеро людей, які вміють
виготовляти шинглі – матеріал для покрівлі даху. Наймолодшому – 72 роки.
Михайло СИРОХМАН, мистецтвознавець: "Ота самодіяльність меж не знає, і
я навіть не знаю, кого звинувачувати. Регулярного контролю немає за
тим, де хто і що робить. Так як і немає контролю за переміщенням ікон і
інших цінностей".
Грошей на реставрацію сакральної архітектури держава не дає. Чиновники
викроюють по крихті з обласного бюджету. Цьогоріч виділили 600 тисяч
гривень – їх не вистачає навіть на ремонт одного храму.
Володимир Віровбал, головний спеціаліст з питань охорони культурної
спадщини управління культури Закарпатської ОДА: "На одну церкву, щоб
повністю привести її, без живопису, без відновлення іконопісі, яка там
є, десь у районі до 800 тисяч гривень треба. Тобто, це обновити
фундаменти, замінити, які вийшли з ладу, бруси, по стінах, по балках,
по конструкціях, замінити дах".
Врятувати храми можна за рахунок грантів. Отримати їх легше, якщо
церкви визнані цінністю світового рівня. У списку ЮНЕСКО вже є
румунські та польські храми. Аби туди внесли українські, треба
підготувати портфоліо, що обійдеться у кілька мільйонів гривень. Наразі
виживають лише церкви-музеї просто неба. 5 дерев’яних споруд купила і
вивезла до себе Чехія. Якщо байдужість до храмів триватиме, за кілька
років на Закарпатті не буде чого рятувати.
