Емігранти
Україно, рідна мати!
Так, хотілось б тебе звати.
Та чомусь самій незнати
Довелось тебе кидати.
Довелоя емігрантом
Своє щастя здобувати.
Невже тут в чужім краю
Будем ми як у раю?
Будем волю й славу мати
І чужинцям дякувати?
Ні! Не так воно, ми знаєм
Й часто з болю ми ридаєм,
Але що робить не знаєм.
В чужім краю- чужі люди
Преведе це нас в нікуди.
Знаєм ми багато мов
Та не хочем більш розмов.
Ми не хочем розмовляти
Щоб всі болі не зізнати,

Щоб забути де ми є
І що все тут не твоє.
Лише десь-колись у снах
Ми літаєм в небесах:
Повертаємось до хати
А її і не впізнати.
Все у розкоші весни
Все цвіте і все співає
І про болі забуваєм.
Та проснувшись-
Знов реальність.
Знову ми в чужій землі
Ждем розради лиш від Бога
Бо тяжка наша дорога...

Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,
сіяє вона над віками…
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!

Америка, Америка, яка ти невдобна:
Робить в тобі руський народ, як тая худоба.
Америка, Америка, яка ти немила:
Не їдного чоловіка з жінкою розвела.
А в неділю пораненько дзвони задзвонили,
А ми, бідні, в чужім краю сльозами ся вмили.
Задзвонили на станції дзвони та тоненько, -
Плачуть люди в Америці дуже жалібненько:
Лишив тата, лишив маму й молоду дівчину,
А сам пішов в Америку - мало не загинув.
Лишив жінку, лишив діти, лишив рідну мати,
А сам пішов в Америку свій вік марнувати.
Якби мати такі крила, щоб ся вгору знести,
Відвідав би тата й маму, ще й ріднії сестри.
Якби море не глибоке, щоб хвиля не била,
Відвідав би жінку й діти, всю свою родину.

Этот вирус зовут ностальгия,
Не поможет, увы, интернет.
Просто мы теперь стали другими,
Понимаем, что прошлого нет.

Что нам надо:
По сути - немного
Прикоснуться к тем теплым домам.
Мы с тобой, собираясь в дорогу,
Наше детство оставили там.

Далеко, далеко за морями,
За горами, не виден в дали,
Мир огромный, потерянный нами
На другой половине Земли.

Будут сниться знакомые лица,
Проступая из завтрашней тьмы.
Не сумев увезти за границу,
Нашу юность оставили мы.

Хорошо бы вернуться однажды,
Появиться на белом коне!
Так мечтает, наверное, каждый,
Или это все кажется мне.

Как собрать уцелевшие части?
И забрать их оттуда с собой?
Мне теперь вспоминается часто
То, что не было, может, со мной…

Мы живем совершенно другие
На другой половине Земли...
Этот вирус зовут ностальгия...

Далеко, далеко за морями,
За горами, не виден в дали,
Мир огромный, потерянный нами
На другой половине Земли.
Этот вирус зовут ностальгия,
Не поможет, увы, интернет.
Просто мы теперь стали другими,
Понимаем, что прошлого нет.
Что нам надо:
По сути - немного
Прикоснуться к тем теплым домам.
Мы с тобой, собираясь в дорогу,
Наше детство оставили там.
Будут сниться знакомые лица,
Проступая из завтрашней тьмы.
Не сумев увезти за границу,
Нашу юность оставили мы.
Хорошо бы вернуться однажды,
Появиться на белом коне!
Так мечтает, наверное, каждый,
Или это все кажется мне.
Как собрать уцелевшие части?
И забрать их оттуда с собой?
Мне теперь вспоминается часто
То, что не было, может, со мной…
Мы живем совершенно другие
На другой половине Земли...
Этот вирус зовут ностальгия
И лекарство еще не нашли